GmЖили у Amсвітлиці дві малі A#5 Cmдівчини,
D5Зведенії D#5сестри F5у G5одній Gmхатині.
C5Одна A#5була Amдобра Gmй Amгарна, A#5наче Cmпанна,
D5Прийняла, D#5як F5сестру, Gmдівку A#5безталанну.Gm
C5Поки A#5тая Amдобра Gmбатьку Am A#5 Cmпомагала,
D5Безталанна D#5сестра F5нічками G5гуляла,Gm
C5Поки A#5добра Amв косу Gmгрона Am A#5 Cmзаплітала,
D5Інша D#5собі F5пана Gmситого A#5шукала.Gm
C5Як A#5стала Amвесною Gmдобра Am A#5розквітати,Cm
D5Почали D#5сусіди F5вроду G5помічати,Gm
C5Очиці A#5блакитні, Amначе Gmнебо Am A#5сині,Cm
D5І D#5коса F5до поясу Gmз A#5гронами Gmкалини!
У батьків питали: Віддаси за кого?
Бо така краса буває лиш від Бога!
Злій була несила того перенести,
Що гудять у світі лиш про добру сестру!..
Та одного разу та злая сестриця
Вже дійшла до краю, не змогла змириться,
Вирішила добру на вік покарати,
Доки та заснула - їй косу відтяти.
Встала добра сестра - дзеркало питає:
Чом у тебе, мила, вже коси немає?..
Та побігли сльози з очей, наче гради,
Бо тепер ніхто її не буде кохати...
А злая радіє та вголос сміється,
Що тепер Іванко за тином не в'ється.
Пробачила добра - одягла хустину,
Звали тую добру сестру - Україна!
Хоч відтяли косу, а краса все квітне,
Парубки всі стукають до неї у вікна!
Нехорошу сестру це настільки злило,
Що вона ночами хорошу лупила...
Та одного разу захотіла вбити,
Медом напоїти, щоби отруїти.
А її задумки стали помічати,
Всі зібрались разом і прогнали з хати!
І баба, і дідо, і татко, і мати,
І добрі сусіди, і куми, і свати,
Хіба ту сестрою можна називати,
Ту, яка ніколи не вміла кохати?..
Ту, яка ніколи не вміла любити
Ні чужих, ні рідних, ні живих, ні вбитих...
Стало це уроком для усіх їх свідків
Що бур'ян колючий не зламає квітку!..
C5Як A#5би Amне Gmскладались Amшляхи A#5і Cmдороги,
D5Та за ким D#5є правда F5- того й Gmперемога!