29 січня

Одного туманого ранку,

Коли сонце сходить так поволі,

Після битви під Крутами

Вмирав її молодший син,

Мужньо, як воїн.

Крізь сльози вона

Й сьогодні чує його голос...

Ма, якщо б прожити знов життя,

Якщо б мій шлях не мав кінця,

Якщо б вогонь не гас в серцях,

То я, то я б усе віддав лише,

Щоб обійняти знов тебе.

Остання посмішка полинула

Та застигла на його обличчі,

Життя промайнуло в

Одну мить перед очима.

Немов у дитинстві його

Торкнулися руки матері,

І у свої остані хвилини

Він почув її плач...

Мій син, якщо б вернути час назад,

Якщо б не сльози на очах,

Якщо б здолати свій страх,

То я, я б віддала усе лише,

Щоб обійняти знов тебе.

Якщо б вернути час назад,

Якщо б не сльози на очах,

Якщо б здолати свій страх,

Якщо б прожити знов життя,

Якщо б мій шлях не мав кінця,

Якщо б вогонь не гас в серцях.

Нехай, стотисяч років пройде ще,

Щоб обійняти знов тебе...