BmКоли війна вривається у Aдвері,
GНе захистять слова й печатки на Aпапері.
BmПотрібно йти, потрібно брати Aзброю
GІ право на життя відстояти в горнилі Emбою...
BmОдна біда пішла на захід, інша прийшла зі сходу.
AІ знову сльози, знову страх, знову страждання для народу.
GЗнову за спинами визволителів
AПрийшли нові карателі та мучителі...
BmТо що ж робити - сидіти склавши руки,
AСпокійно дивитися на вбивства та муки?
GЧи, взявши благословення в рідної мами,
EmПочати боротьбу - з новими ворогами?
BmПоплач за Emмною мамо, Bmколи я Emзагину.
BmЗа Emсвою землю, Gза EmУкраїну
Поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
Що я вже ніколи не вернусь додому.
Тече сльоза, прогорнуючи зморшки.
І мама молиться - "Хай поживе ще трошки"
Вже так давно не бачить сина свого
І ще хоч раз побачити його живого...
Ти знаєш, мамо, я ще тримаюсь!
Караюсь, мучусь, але не каюсь!
Якщо не я - то хто? Зайве питання...
Для нас це не проста війна - це визвольні змагання.
Людей женуть на схід, немов худобу,
Принижують, щоб знищити людську подобу...
І захиститися у цих людей нема ніяких шансів,
У них одна надія - на повстанців...
Поплач за мною мамо, коли я загину.
За свою землю, за Україну
Поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
Що я вже ніколи не вернусь додому.
Пройдуть роки, земля загоїть рани,
Залишаться в живих поодинокі ветерани...
А скільки тих, що не прийшли додому,
Лежать в своїй землі в могилах невідомих...
Поволі наші сили тануть, і всі ми знаємо,
Що в цій війні з чужими поки що програємо...
Хай перемоги наші порівняно малі,
Та головне, що наш народ лишився на своїй землі.
Ніхто не знає, хто я, ніхто не знає, де я...
Тіла загинуть - житиме ідея...
А наші душі тут - в рідних просторах -
Волинських лісах, Карпатських горах...
Поплач за мною мамо, коли я загину.
За свою землю, за Україну
Поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
Що я вже ніколи не вернусь додому.