Вітряк

Понад степом над долами

Пам'ятаєш твої крила

Стільки хліба молотили!

І були з тобою ми,

Як ріднії брати.

То ж тепер летімо, брате!

Годі тліючи стояти,

Коли маєш крила,

То літати мусиш ти".

А на млині ворон чорний

Гаркнув вітру на все горло:

"Защо ти глузуєш з нього,

В чім його вина?

Не турбуй дарма старого

і лети собі із Богом.

Чашу вже свою гіркого

Він допив до дна".

Та вітряк стояв отерпло,

Тільки стало в жорнах терпко,

А скажений вітер

Від свого не відступав.

Так злетіти захотілось,

Аж у грудях заскрипіло,

І, змахнувши крилами,

На трави він упав.